Тлумачення правових текстів будь-якого рангу, обсягу та
якості посідає важливе місце у повсякденній діяльності юриста.
Досить розвинуті теорії тлумачення склалися ще в античній
юриспруденції під назвами герменевтики [2] (Греція) або доктрини
інтерпретації (Рим) і значною мірою вони спиралися на вчення
Аристотеля про логіку. Головний принцип юридичної герменевтики
був визначений Аристотелем таким чином: “Добре складені закони
головним чином повинні, наскільки це можливо, все визначати
самі та залишати якомога менше сваволі суддів, по-перше тому,
що легше знайти одного або небагатьох, ніж багатьох таких
людей, які мають правильний напрям думок і здатні видавати
закони та виносити вироки. Крім того, закони складаються людьми
на підставі довгочасних роздумів, судові ж вироки виносяться
на швидку руку”. В філософії ХХ сторіччя тема герменевтики
– теорії розуміння й тлумачення текстів та феноменів культури
– стала однією з найпопулярніших.
